Сеньйораж (Seigniorage) – дохід центрального банку або держави від емісії грошей. В умовах металевих грошей термін сеньораж використовувався для визначення збору (податку), який сеньйор або суверен стягував для покриття витрат на карбування монет з метою отримання доходу. У середньовічній Європі право на отримання плати за чеканку монет було однією з сеньйоральних регалій. Послуги монетного двору полягали в карбування срібних або золотих монет з наданого замовником металу. Частина цього металу служила платою за чеканку монет і становила валовий сеньораж, який розподілявся на дохід власника монетного двору (брассаж) і дохід суверена (чистий сеньораж). У деяких країнах плата за чеканку монет стягувалася залежно від їх номіналу, а в інших – як відсоток від ваги виготовлених монет і була єдиною для всіх номіналів, хоча і відрізнялася для золотих і срібних монет. У XVII-XVIII століттях в деяких країнах плата за чеканку монет була повністю скасована (в Іспанії – в 1608 році, в Великобританії – в 1666 р, У США – в 1792 р).
З появою паперових грошей з’явилася можливість отримувати додатковий дохід від виробництва і випуску грошей, оскільки вартість виробництва банкнот значно нижче їх номінальної вартості. Таким чином, сеньйораж – це дохід у вигляді різниці між собівартістю виготовлення грошових знаків (паперових, електронних і т.д.) і їх номіналом. Наприклад, виробництво однієї 100-доларової купюри становить 6 центів. Отже, сеньйораж при випуску такої банкноти складе 99 доларів 94 центи. Сеньйораж може бути і негативним. Таке часто відбувається при виробництві монет дрібного номіналу. Багато центральних банків з цієї причини призупиняють або припиняють їх випуск.
Коли центральні банки стали монопольними емітентами (виробниками) банкнот, сеньйораж став відбиватися в їх доходах і, в кінцевому рахунку, – в доходах держави. В сучасних умовах сеньораж є частиною чистого прибутку, яку отримує центральний банк в результаті емісії грошей. В окремих випадках сеньораж може стягуватися з тієї країни, валюта якої використовується іноземними державами для обслуговування зовнішньоекономічних операцій та формування валютних резервів. В такому випадку сеньораж означає дохід від додаткових реальних і фінансових активів, які країна-емітент може придбати завдяки запасам своєї валюти за кордоном, мінус відсотки за активами, в які іноземці (нерезиденти) інвестували свої вклади, і мінус додаткові адміністративні витрати.
Іноді сеньораж розглядають як емісійний дохід, розмір якого визначається різницею між сумою емісії та витратами на виготовлення грошових знаків. У науковій літературі сеньораж пропонують розраховувати шляхом множення номінальної вартості банкнот і монет в обігу (безпроцентні пасиви центрального банку) на довгострокову процентну ставку за державними цінними паперами (умовний дохід за активами центрального банку). Оскільки сеньораж виникає в процесі емісії грошей і збільшенні грошової маси, його іноді розглядають як інфляційний податок.